Про людей з обмеженими можливостями в Українській СЗОШ І-ІІІ ступенів №2

22 березня 2018 року в 9-А класі (класний керівник Бруснікіна Марина Володимирівна) відбулася відкрита виховна година «Люди з обмеженими можливостями поруч зі мною».

Ми  всі різні, і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, а ми не завжди поводимося коректно і адекватно Про адекватне сприйняття, терпіння, розуміння, дружнє ставлення до людей з особливими потребами говорила зі школярами Марина Володимирівна. Люди, що мають обмежені можливості, які не можуть самостійно пересуватися, позбавлені можливості бачити або чути, важко орієнтуються у суспільстві, незважаючи на проблеми здоров’я, намагаються жити життям звичайних людей. Серед людей із обмеженими можливостями є і політики, і вчені, і письменники, і музиканти, і навіть спортсмени.

А потім учні розповіли про деяких із них: основоположника космонавтики Костянтина Едуардовича Ціолковського (доповідала Волоконська Анна), великого композитора Людвіга Ван Бетховена (Миколенко Надія), українського письменника, мистецтвознавця, літературознавця, музикознавця, перекладача Миколу Федоровича Кагарлицького (Рудюк Тетяна), людину, яка народилася без рук і ніг, змогла не просто реалізувати себе в житті, але й надихає своїм прикладом тисячі людей на життя без виправдань Ніка Вуйчича (Зоркіна Карина).

Далі всі разом переглянули відео про долю Рузвельта Франкліна, Луї Брайля, Едісона Томаса Алва, про параолімпійську збірну України і всі разом пораділи їхнім успіхам на зимовій Олімпіаді в Пхьончхані та подякували нашим спортсменам за гідне представлення України.

В кінці заходу Марина Володимирівна підсумкувала виховну годину та озвучила основні правила толерантності і поваги до людей із обмеженими можливостями. Директор школи Тамара Борисівна наголосила про значимість і доцільність теми та сказала: «Не треба їх жаліти, люди з обмеженими можливостями набагато сильніші від нас. Люди з особливими потребами – такі ж, як і ми. Їх багато, ми їх так мало бачимо серед нас тому, що не вміємо бути серед них. Вони перестануть сидіти в чотирьох стінах, якщо ми зрозуміємо, що головне – Людина, а не інвалідність».